Курортне місто Грузії. Не вразив. Гарно, та велодоріжки, та громадське простір, але – велодоріжки нікому не вдерлися, ніхто не дотримується правил, машини стоять, їдуть чи літають цими доріжками. Красиво, але тільки на набережній, далі - просто пекельне пекло. Фотографія батумсикх нетрів. Зате залишили на пляжі, попили знову пивка, Леха з Андрієм дали говна, поки ми з Микитою задумливо розмовляли на душевні теми на березі Чорного моря.

Коротше це було так: гурт розділився і всі почали йти однією дорогою своїм темпом у Местію, ми з Льохою, Микитою та Юрою, не втрачаючи жодної хвилини бахнули пивка, і пішли зустрічати Андрія. Бідолашний Андрій ледве йшов, але йшов, за що йому великий респект. Взяли його під руки і відвели до цілющого нектару, де після літра пива та соковитого гострого м'яса - оговтався після важкого дня. Запам'ятайте, а краще мотайте на вус - закінчувати похід треба просто охуенно. Це має бути 10 із 10, ось як у нас. Ми відправили смс до КСС та МКК, офіційно завершили похід і тут же відзначили це у ресторані. Наступного дня ми помилися, поголилися, привели себе в порядок, знову попили пивко, відпочили і рушили в Кутаїсі, де залишили шмотки і одразу рушили до Батумі.

Перевалочний пункт. Там познайомився із Віталіком, нашим майбутнім організатором. Залишили в нього речі, випили зі старту чачі та поїхали до Боржомі. Середня рука місто в якому нічого робити. Є поряд печери Прометея, але я туди не зміг потрапити, бо довелося працювати віддалено. Натомість зручне добирання, бо є свій аеропорт, куди невдовзі прилетить моя група. Встріл гурт, відвіз їх до Віталіка, заселилися, почали квасити, Леха згасився на повну, пакування закидок та рюкзаків. Два дні пролетіли дуже швидко.

Чоловічий монастир висічений у скелі. Ну, бл. Легка дорога туди і дуже тяжка назад.

Прилетів до Батумі і якогось біса, поїхав уночі через усю країну в Тбілісі, досі не розумію, у чому був профіт. Там прогулянки старим Тбілісі, скромна пянка з Ромою Ключником, зустріч із Сергієм Романовим!

Вів похід у Казбегський район. Гірська одиничка, мій перший гірський похід, крута похідна група, все як треба. Прилетіли до Тбілісі і одразу вирушили до села Казбеги. Там уже почався рух, поїхали зробили перепустки у прикордонників, їм дуже сподобалося ім'я Марічка, зібрали закидання та пішли на гірські збори. Там трохи позаймалися, але місце вибрали дуже жахливе. В результаті частина групи сходила на Спартак, я втікав на Казбек.

Найкраща тусовка. Був Париж, хінкалі, хор грузинів, які співали червону руту. Дівчата пішли танцювати, парубки пішли курити. Зникнення двох русявих. пошуки двох русявих. Дорога назад в хостел. Буяння Юри перед поліцією. Міцний сон. Загалом, якщо потрібна норма тусу, запитайте у мене як - пів року спільних тренувань, різні зустрічі для "здруження" колективу і так далі. Наступного дня трохи погуляли містом, причому по не найкрасивішій його частині. Прощальні обіймашки та мій переліт до іншої країни. Через 3 дні я буду вже в Іспанії.